Господь сказал: "Люби врагов". Как, Боже, их любить?
Ответил Он: "Готова будь обиды им простить,
Творить добро не перестань, благословляй, молись..
Ходатаем за них ты стань и вопль направь свой ввысь".
О Боже, где мне силы взять врагов благословлять?
Как мне обиды им прошать и зло все забывать?
Ведь я лишь человек, Господь! Я - в плоти, на земле,
Где каждый может уколоть, и снова больно мне!
Господь Иисус, склонясь, молчал. Он, сидя на песке,
Лишь пальцем что-то рисовал.. Позвал меня к Себе.
Там, на песке, рисунок был - Голгофский холм и крест,
Где Бог за тех, кого любил, распят был и воскрес.
За тех, кто оскорблял Его, кто гнал, кто распинал,
Просил Отца: "Прости им, Бог!", и Сам за все прощал.
Сняла сандалии я с ног, чтоб к Господу идти,
А сердце закричало: Бог, меня за все прости!
И Бог сказал: "Прощаю. Но и ты других прости.
Врагов своих помилуй и друзьям жизнь посвяти.
Старайся стать похожей на Небесного Отца,
И будешь взрослой дочерью Всевышнего Творца!"
Прочитано 4373 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 4.5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.